Чому робочі собаки бояться — і що з цим робити
Джерело: Rooney, Clark, Casey (2016). Minimising fear and anxiety in working dogs: a review. Journal of Veterinary Behavior, 16, 53-64
Читати оригінал · Завантажити PDF
Тип: Огляд наукової роботи
Час читання: 12 хвилин
Страх і тривога — головна причина, через яку собаки не стають робочими. Не брак драйву, не проблеми зі здоров'ям, не слабкий нюх. Собаки відсіюються на тестах, не закінчують навчання, йдуть із професії раніше терміну — і в більшості випадків причина в тому, що вони не справляються з лякаючими стимулами.
Це стосується не лише військових чи поліцейських собак. Собаки-поводирі, собаки-детектори, пошукові собаки — скрізь одна картина. І механізми, що за цим стоять, працюють так само в звичайних домашніх собак.
Звідки береться страх
Три джерела, і вони переплітаються:
Генетика. Схильність до лякливості успадковується. Але не так сильно, як прийнято думати — генетика пояснює від 15 до 25 відсотків відмінностей між собаками в тому, наскільки вони «нервові». Решта — середовище й досвід.
Ранній досвід. Період до 3-4 місяців важливий: що цуценя зустріло, з чим познайомилося в безпечному контексті — до того легше ставиться потім. Але це не жорстке вікно, яке зачиняється в 12 тижнів. Межі розмиті, індивідуальні відмінності великі.
Поточний досвід. Як собаку знайомлять із новим просто зараз. Це поле, де можна багато зіпсувати — і багато виправити.
Габітуація і сенситизація: два шляхи
Коли собака зустрічає щось нове, можливі два результати.
Габітуація — собака звикає. Стимул повторюється, нічого поганого не відбувається, реакція згасає. Це те, чого ми хочемо.
Сенситизація — реакція посилюється. Собака не звикає, а навпаки — починає реагувати гостріше. Стимул стає «небезпечним» у її сприйнятті.
Що визначає, яким шляхом піде собака:
- Інтенсивність. Надто голосно, надто близько, надто різко — і замість звикання отримуємо страх.
- Стан собаки. Якщо вона вже в стресі (втомилася, перезбуджена, не відновилася після попереднього переляку) — поріг сенситизації нижчий.
- Можливість контролю. Собака, яка може відійти, відвернутися, збільшити дистанцію — справляється краще. Собака, затиснута в кут або на короткому повідку — гірше.
Для тих, хто хоче глибше
Розділення на габітуацію і сенситизацію — не теорія, а відтворюваний феномен. Основні дані — з гризунів (Davis 1974, Masini et al. 2008), але механізм універсальний для ссавців. На конях показано експериментально: поступове введення лякаючого стимулу давало 100% успіху, «flooding» — частковий, із відсівом (Christensen et al. 2006).
Для собак прямих експериментів менше, але непрямі дані сходяться. Gruen et al. (2015) тестували лабрадорів на шумові стимули: частина собак знижувала реакцію за 5 днів, частина — ні. Ймовірна причина — початкова інтенсивність була вищою за поріг для чутливих особин.
Чому тести на страх можуть створювати страх
Парадокс: багато програм відбирають собак, перевіряючи їхню реакцію на лякаючі стимули. Постріли, «привиди», нестабільні поверхні, темні кімнати — все підряд, із короткими перервами.
Проблема: якщо стимул надто інтенсивний або собака не встигла відновитися між тестами — відбувається сенситизація. Тест створює те, що повинен виявляти.
Друга проблема: люди погано читають ранні ознаки страху. Дослідження шведських військових (Foyer et al. 2016) показало: при об'єктивному відеоаналізі відібрані собаки демонстрували більше ознак страху, ніж відсіяні. Оцінювачі систематично помилялися.
Для тих, хто хоче глибше
Предиктивна валідність більшості тестів низька або не перевірена. Sinn et al. (2010): стандартні тести американських військових собак слабко передбачали підсумкову сертифікацію. Haverbeke et al. (2009): більшість тестових елементів не передбачали поведінку бельгійських військових собак у роботі. Mornement et al. (2015): тести в притулках погано передбачали поведінку вдома.
Окрема проблема — «цуценячі тести». Мета-аналіз Fratkin et al. (2013): лякливість у цуценят — одна з найменш стабільних характеристик, погано передбачає дорослу поведінку. Rooney et al. (2003): кореляція між тестами в 8 тижнів і 11 місяців майже нульова, для деяких параметрів — зворотна.
Що допомагає: поступовість і контекст
Починати нижче порогу реакції. Не «подивимося, як впорається», а завідомо слабкий стимул, на який собака не реагує. Звук тихіший, об'єкт далі, рух повільніший. Потім — поступово нарощувати.
Давати час між сесіями. Дані з гризунів: 24 години між пред'явленнями працюють краще, ніж 60 хвилин. Є гіпотеза, що сон між сесіями допомагає консолідації — мозок «перетравлює» досвід і закріплює звикання. Для собак окремих досліджень немає, але принцип розумний: не частити, давати відновитися.
Спочатку середовище, потім стимул. Габітуація прив'язана до контексту. Собака може звикнути до звуку в одному місці і зреагувати на той самий звук у новому. Особливо якщо нове місце саме по собі незнайоме й тривожне.
Практичний висновок: знайомте собаку із середовищем до того, як там з'являться лякаючі стимули. Нехай майданчик, приміщення, машина стануть нейтральними або приємними — тоді новий звук чи об'єкт у знайомому місці переварить легше.
Стежити за фоновим станом. Собака в хронічному стресі сенситизується легше. Поганий сон, непередбачуваний режим, конфлікти з господарем, жорсткі методи в тренінгу — все це знижує поріг. Можна ідеально вибудувати знайомство з новим стимулом і провалитися, тому що собака прийшла на сесію вже на взводі.
Для тих, хто хоче глибше
Контекстуальна специфічність габітуації добре показана на гризунах (Jordan & Strasser 2000, Nyhuis et al. 2010). Ключовий момент: якщо новий контекст знайомий собаці — перенесення габітуації краще. Якщо контекст сам по собі новий — реакція на вже «звичний» стимул може повернутися.
Вплив фонового стресу на сенситизацію: Bijlsma et al. (2010) показали, що тривожні стани в гризунів посилюють стартл-реакцію. Lissek et al. (2005): люди з тривожними розладами легше формують умовні страхи. Прямих експериментів на собаках немає, але логіка і непрямі дані сходяться.
Роль людини: можна допомогти, можна нашкодити
Присутність спокійної людини знижує стрес. Це показано прямо: погладжування перед неприємною процедурою знижувало ріст кортизолу в собак. У новому лякаючому середовищі знайома людина заспокоювала собак ефективніше, ніж знайомий собака.
Але тривожна людина може посилити реакцію. Власники, які нервували й злилися після програшу в змаганнях — у їхніх собак ріс кортизол. Недосвідчені власники частіше описують своїх собак як лякливих — можливо, тому що не вміють правильно реагувати в критичні моменти.
Окреме питання — чи варто заспокоювати переляканого собаку. Традиційно вважалося: не можна, це підкріплює страх. Зараз ця позиція оспорюється: підкріплюється не емоція, а поведінка подолання. Але дані суперечливі. Одне опитування показало зв'язок між «втішанням» і посиленням страху з часом — але це кореляція, причинність невідома.
Що точно працює: спокійна, впевнена поведінка хендлера. Без метушні, без надмірної уваги до страху, без покарання за страх.
Для тих, хто хоче глибше
Hennessy et al. (1998): 20 хвилин погладжування пригнічували ріст кортизолу при венепункції. Tuber et al. (1996): людина знижувала стрес у новому середовищі ефективніше, ніж знайомий собака-компаньйон.
Зв'язок стану власника і собаки: Jones & Josephs (2006) — ріст кортизолу в собак при гніві господаря. Podberscek & Serpell (1997): напружені, емоційно нестабільні власники частіше мали агресивних собак (а агресія часто мотивована страхом).
Питання «втішати чи ні» залишається відкритим. Dale et al. (2010): кореляція між втішанням і погіршенням страху феєрверків. Але кореляція не дорівнює причинності — можливо, власники більш лякливих собак частіше їх втішають, а не втішання посилює страх.
Аверсивні методи: що кажуть дані
Жорсткий тренінг — ривки, підвішування на повідку, електрошок — корелює з лякливістю і проблемною поведінкою. Це стійкий патерн із кількох незалежних досліджень на різних популяціях.
Собаки, яких регулярно тренували електрошоком, показували ознаки страху і дистресу в присутності господаря навіть поза тренувальним контекстом. Військові собаки, яких, імовірно, жорстко обробляли в минулому — сприймалися хендлерами як більш лякливі. Власники, які частіше використовували покарання — мали собак, менш схильних взаємодіяти з незнайомцями.
Усі ці дані кореляційні. Не можна виключити, що проблемних собак частіше намагаються «виправити» жорсткими методами. Але патерн відтворюється в різних вибірках і різних країнах. Експериментально довести причинність складно з етичних причин — але наявні дані вказують в один бік.
Для тих, хто хоче глибше
Ключові дослідження: Hiby et al. (2004), Blackwell et al. (2008), Rooney & Cowan (2011) — опитувальні дані, зв'язок покарання з проблемами поведінки, включно зі страхами. Schilder & van der Borg (2004) — спостереження за собаками, тренованими електрошоком: ознаки стресу зберігалися поза тренінгом. Haverbeke et al. (2008, 2009) — військові собаки: аверсивні методи пов'язані з низькою позою, поганою роботою, ознаками страху.
Arhant et al. (2010): зв'язок покарання з тривожною агресією і збудливістю. Lefebvre et al. (2007): військові собаки, яких хендлери забирали додому після роботи, описувалися як менш лякливі — але це змішування змінних (більше контакту, інше ставлення, інший тип хендлера).
Практичні висновки
Для власників:
- Нове вводьте поступово — тихіше, далі, коротше, ніж здається потрібним
- Не накладайте стреси: знайомство з лякаючим стимулом на тлі втоми, у незнайомому місці, одразу після іншого стресу — погана ідея
- Ваш спокій допомагає. Паніка, роздратування, метушня — заважають
- Аверсивні методи ризиковані. Навіть якщо «працює» в моменті — фонова тривожність може зростати
- Цуценячий вік важливий, але не магічний. Упущене до 12 тижнів можна компенсувати — просто потрібно більше зусиль
Для фахівців:
- Тести на страх можуть створювати страх. Високоінтенсивні стимули підряд — ризик сенситизації
- Предиктивність більшості тестів не доведена. Якщо відсіюєте собак за тестами — перевірте, чи справді «провалені» гірше працюють
- Люди систематично пропускають ранні ознаки страху. Навчання розпізнаванню тонких сигналів — не розкіш
- Генетика пояснює менше, ніж здається. Відбір за «безстрашністю» батьків не гарантує безстрашності нащадків — і може мати неочікувані побічні ефекти
Загальна оцінка дослідження
Добротний огляд, чесний в обмеженнях. Автори не приховують, що багато рекомендацій екстрапольовані з інших видів або ґрунтуються на кореляціях. Головна цінність — систематизація проблем: низька валідність тестів, ризики сенситизації при тестуванні, вплив методів тренінгу.
Головна слабкість — розрив між тим, що відомо, і тим, що робиться на практиці. Автори м'яко кажуть «should be considered with caution», коли варто було б сказати пряміше: більшість використовуваних тестів не мають доведеної предиктивності, а деякі можуть шкодити.
Ключовий висновок: середовище й досвід важать не менше за генетику, а методи оцінки і тренінгу можуть створювати проблеми, які покликані запобігати.