Копінг-стратегії в домашніх собак

Як собака справляється зі стресом сама

Власник збудливої собаки після прогулянки помічає: собака гризе палицю хвилин п'ятнадцять, потім лягає й засинає. Без палиці — мечеться квартирою ще годину. Інша собака після зустрічі з великим кобелем притуляється до ноги власника, стоїть так хвилину, відходить — напруга спала. Третя після гучного звуку валяється на спині в траві, відтрушується, далі йде спокійно.

Це не випадкові дії. Це копінг-стратегії — способи, якими собака сама знижує рівень стресу. Не те, що ми їй пропонуємо. Не команди, не відволікання ласощами. Дії, які собака обирає сама, тому що мозок записав: це працює.

Останні двадцять років дослідження фізіології стресу в собак показують: те, що раніше називали «поганою поведінкою» чи «пустощами», часто виявляється спробою відновитися. Валяння в траві після переляку, жування іграшки після конфлікту, нюхання землі на шумному перехресті — все це дії з чіткою нейробіологічною функцією. Розуміння механіки копінгів змінює підхід власника: від заборони до підтримки.

1. Як працює стрес: вісь HPA й кортизол

Стрес — це не абстрактне поняття. Це конкретна фізіологічна реакція, яка починається в мозку й поширюється на все тіло. У ссавців (включно з собаками) основний шлях стресової реакції — це вісь гіпоталамус-гіпофіз-наднирники, або HPA-вісь (Hypothalamic-Pituitary-Adrenal axis).

Механіка запуску

Собака бачить подразник — іншу собаку, гучний звук, незнайому людину. Сигнал надходить до амігдали (мигдалеподібне тіло) — структури мозку, яка розпізнає потенційну загрозу. Амігдала активується за частки секунди, ще до того, як префронтальна кора (ділянка, відповідальна за оцінку ситуації й гальмування імпульсів) встигає «включитися».

Далі запускається каскад: гіпоталамус викидає кортикотропін-рилізинг гормон (КРГ), який стимулює гіпофіз. Гіпофіз виділяє адренокортикотропний гормон (АКТГ), який через кров потрапляє до наднирників. Наднирники виробляють кортизол — основний гормон стресу.

Термін: Кортизол — стероїдний гормон, який готує тіло до небезпеки: підвищує рівень глюкози в крові (енергія для м'язів), прискорює серцебиття, перерозподіляє кровотік від травлення до м'язів. Це адаптивна реакція, якщо загроза короткочасна. Але якщо кортизол залишається високим годинами чи днями — починаються проблеми.

Що відбувається при хронічному стресі

Дослідження на собаках показують: при хронічному стресі HPA-вісь втрачає чутливість до зворотного зв'язку. У нормі, коли рівень кортизолу піднімається, рецептори в гіпоталамусі й гіпофізі реєструють це й гальмують викид нових порцій гормону. Але при тривалому стресі ці рецептори притуплюються — система перестає «чути» сигнал зупинки.

Результат: базовий рівень кортизолу залишається підвищеним, собака реагує на стимули сильніше й довше, відновлюється повільніше. Це підтверджено вимірами кортизолу в слині та шерсті в собак із тривожними розладами (Dreschel & Granger, 2005; Buttner & Strasser, 2023). У таких собак рівень кортизолу в шерсті (показник хронічного стресу за останні місяці) вищий, ніж у контрольних груп.

Важливо: Кортизол сам по собі не «поганий». Це необхідний інструмент виживання. Проблема — коли він не знижується після того, як загроза минула. Копінг-стратегії працюють саме на цьому етапі: вони допомагають мозку зареєструвати, що небезпека минула, й запустити процес відновлення.

Амігдала vs префронтальна кора

На піку стресу амігдала працює на повну силу, а префронтальна кора (ПФК) — «вимикається». Це явище називають «захопленням мигдалеподібного тіла» (amygdala hijack). Собака в цьому стані не може виконати навіть добре знайому команду, тому що ПФК, яка відповідає за контроль імпульсів і виконання навченої поведінки, тимчасово не функціонує.

Дослідження на людях показують, що при високому рівні стресу активність ПФК знижується на 30–40% (Arnsten, 2009). Прямих вимірів на собаках немає, але поведінкові спостереження вказують на аналогічний механізм: собака, яка в спокійному стані виконує команду «сидіти» бездоганно, в момент реакції на подразник не реагує на голос власника взагалі. Це не «неслухняність» — це тимчасова нездатність обробляти складні сигнали.

2. Чому копінг працює: дофамін, окситоцин, нейропластичність

Копінг — не просто «заспокоєння». Це активний процес, який змінює хімію мозку й створює стійкі нейронні зв'язки.

Дофамін: маркер успішної дії

Коли собака робить щось сама й це знижує напругу, мозок викидає дофамін. Дофамін — нейромедіатор, який маркує дію як «корисну». Це не просто винагорода. Це сигнал: «запам'ятай, наступного разу роби так само».

Чим частіше копінг спрацьовує, тим сильніший зв'язок у мозку: стрес → ця дія → полегшення. Нейронні шляхи зміцнюються через повторення. Це явище називається нейропластичністю — здатність мозку перебудовувати зв'язки залежно від досвіду.

Гіпотеза: Прямі виміри дофаміну в мозку собак у момент копінгу не проводилися (для цього потрібні інвазивні методи). Але в гризунів показано: самостійний контроль над стресором підвищує дофамін у прилеглому ядрі (nucleus accumbens) — ділянці, пов'язаній із мотивацією й підкріпленням (Amat et al., 2005). Логічно припускати аналогічний механізм у собак, але це потребує експериментальної перевірки.

Окситоцин: соціальний копінг

Окситоцин — гормон прив'язаності й заспокоєння — виділяється при фізичному контакті. Собака притулилася до власника, власник її гладить, вона лягає поруч. Окситоцин блокує кортизол швидше, ніж інші копінги.

Факт: У собак виміряно окситоцин у крові після взаємодії з власником. Рівень окситоцину підвищується в обох — і в собаки, і в людини — при зоровому контакті й погладжуванні (Nagasawa et al., 2015). Це двостороння система: собака знижує стрес через контакт, власник теж.

Але не всі собаки шукають контакт у стресі. Для деяких фізичний контакт — додатковий тиск, а не допомога. Це залежить від індивідуальних особливостей і, ймовірно, від стилю прив'язаності (про це нижче).

Час відновлення

Навіть якщо копінг спрацював, тілу потрібен час вивести кортизол із крові. Від кількох хвилин до години, залежить від сили стресу. Дослідження на собаках з фобією грози показують: після впливу запису грози рівень кортизолу підвищується на 207% і не повертається до базового протягом 40 хвилин (Dreschel & Granger, 2005).

Тому собака може виглядати спокійною, але через 10 хвилин знову зірватися — кортизол ще високий, поріг реакції низький. Власнику важливо розуміти: копінг запущено, але процес відновлення йде не миттєво.

3. Як собака обирає стратегію

Копінг — не усвідомлене рішення. Собака не думає: «Мені треба взяти м'яч у рот». Це автоматична дія, яку запускає нервова система у відповідь на стрес.

Проактивний vs реактивний стиль

У гризунів (щурів, мишей) вивчено два стилі реагування на стрес: проактивний і реактивний (Koolhaas et al., 1999). Проактивні особини діють одразу, однаково, швидко. Реактивні — спершу оцінюють, потім діють, реакція залежить від контексту.

Екстраполяція: У собак прямих нейробіологічних вимірів цих стилів немає. Але поведінкові спостереження показують схожі патерни. Одна собака при виді іншої собаки одразу гавкає (проактивна стратегія). Інша завмирає, дивиться, потім вирішує — підійти чи відійти (реактивна стратегія).

Проактивні собаки після стресу потребують фізичного скидання: побігати, поваляться, потрусити іграшку. Реактивні — у зборі інформації: обнюхати, вивчити, поспостерігати з відстані.

Гіпотеза: Можливо, це пов'язано з балансом симпатичної й парасимпатичної нервової системи. Проактивні особини — домінує симпатика (мобілізація). Реактивні — швидше включається парасимпатика (відновлення). Але в собак це не виміряно, потрібні дослідження з одночасною реєстрацією поведінки й варіабельності серцевого ритму.

Автономна нервова система й полівагальна теорія

Полівагальна теорія (ПВТ), розроблена Стівеном Порджесом (Porges, 1994), описує три стани автономної нервової системи в ссавців:

  1. Вентральна гілка вагуса (соціальна взаємодія) — собака почувається в безпеці, відкрита до контакту, спокійна.
  2. Симпатична активація (мобілізація) — реакція «бий або втікай», підвищене збудження.
  3. Дорсальна гілка вагуса (іммобілізація) — реакція завмирання, відключення, коли ні боротьба, ні втеча неможливі.

Критична примітка: ПВТ активно використовується в практиці роботи з травмою в людей, але її фізіологічна основа критикується (Grossman, 2023). Ключова претензія: немає переконливих даних, що дорсальна й вентральна гілки вагуса в ссавців функціонально розділені так, як описує теорія. Застосування ПВТ до собак — екстраполяція без прямих доказів. Тим не менш, спостереження показують: одні собаки в стресі шукають контакт (можливо, вентральний вагус), інші завмирають (можливо, дорсальний вагус). Механіка потребує уточнення.

4. Породні особливості копінг-стратегій

Породи собак — результат селекції на певні поведінкові риси. Тер'єри відбиралися на здатність швидко атакувати здобич у норі. Ретривери — на м'яку пащу й готовність носити предмети. Пастуші собаки — на контроль руху стада. Ці риси впливають не тільки на робочу поведінку, а й на способи справлятися зі стресом.

Дослідження Svartberg: породні відмінності в страху й агресії

Кент Свартберг (Svartberg, 2006) проаналізував дані 13 097 собак 31 породи, протестованих за стандартизованим протоколом Dog Mentality Assessment (DMA). Тест включає ситуації, що провокують страх (незнайомець, гучний звук, несподіваний предмет) і агресію (загроза власнику, захист ресурсу).

Результати:

  • Охоронні породи (ротвейлер, доберман) показали низький рівень страху й високу впевненість у нових ситуаціях.
  • Тер'єри й норні — висока імпульсивність, низький страх, висока агресія до подразників.
  • Ретривери й спанієлі — висока грайливість, середній рівень страху, низька агресія.
  • Пастуші породи (бордер-колі, шелті) — висока чутливість до нових стимулів, середній страх, висока орієнтація на власника.

Важливо: Свартберг підкреслює, що відмінності між породами статистично значущі, але індивідуальна варіабельність усередині породи велика. Не всі ротвейлери впевнені, не всі тер'єри імпульсивні. Порода дає схильність, але не гарантію.

Як це впливає на копінги

Якщо тер'єр відбирався на швидку атаку й утримання здобичі щелепами, логічно, що після стресу він гризтиме, трусить, рве. Це не «погана поведінка» — це використання вродженого патерну для зниження збудження.

Якщо ретривер відбирався на носіння предметів, він після стресу візьме щось у рот і триматиме. Не жувати — тримати. Це заспокоює.

Якщо пастуша собака відбиралася на контроль простору й спостереження за стадом, вона після стресу кружлятиме, обходитиме по периметру, спостерігатиме з відстані — збирати інформацію.

Практичний висновок: Породні особливості — підказка для спостереження, а не жорстке правило. Власнику тер'єра варто звернути увагу, чи не гризе собака щось після стресу. Власнику ретривера — чи не тримає в роті повідець чи іграшку. Власнику вівчарської собаки — чи не кружляє, чи не сканує простір. Але якщо собака обирає інший копінг — це нормально.

5. Підтримка копінгів власником

Копінг йде від собаки, не від нас. Але власник може створити умови, при яких копінг можливий, або, навпаки, заблокувати його.

Не заважати

Головне правило підтримки — не переривати копінг. Собака гризе палицю після зустрічі з іншою собакою — не забирати. Валяється в траві після гучного звуку — не тягти далі. Нюхає землю на шумному перехресті — дати час.

Перервати копінг = обірвати процес зниження стресу. Собака залишиться «зарядженою», кортизол не знизиться, наступна реакція буде сильнішою.

Створювати умови

Якщо собака використовує певний копінг стабільно — створити для нього умови:

  • Гризе палицю — носити з собою іграшку для жування.
  • Тримає щось у роті — давати повідець чи пулер.
  • Валяється на спині — обирати маршрути з травою, не асфальтом.
  • Нюхає землю — довгий повідок, свобода руху.
  • Притуляється до власника — бути доступним, не відштовхувати.

Це не «пустощі». Це інструменти відновлення.

Синхронізація стресу власник-собака

Факт: Дослідження показують, що рівень кортизолу в шерсті (показник довгострокового стресу) в собак корелює з рівнем кортизолу власника (Sundman et al., 2019). Причому вплив йде переважно від власника до собаки, а не навпаки. Якщо власник хронічно стресований — собака теж.

Це особливо виражено в собак, які активно працюють із власником (аджиліті, обідієнс). У таких пар синхронізація сильніша, ніж у «диванних» собак.

Практичний висновок: Якщо власник не справляється — собака теж не зможе. Копінги власника так само важливі, як копінги собаки. Без ресурсу у власника робота з собакою не піде.

Копінг vs допомога власника

Різниця не в дії, а в тому, хто її обирає. Собака сама хапає м'яч при виді іншої собаки — копінг. Власник дає м'яч собаці — допомога власника.

Коли собака сама обирає дію, мозок записує: у мене є дія, яка працює. Коли власник обирає за неї, мозок записує: власник допоміг, не я. Наступний раз: чи зможу я? Чи допоможе власник? Невизначеність залишається.

Коли допомога працює: Якщо собака завмерла, не рухається, у ступорі. Ви пропонуєте: давай звідси підемо. Це допомога. Або: собака не вміє поки справлятися сама. Ви показуєте варіанти: іграшка, відхід, ласощі. Це навчання. Не копінг, але теж важливо.

6. Межі копінгів

Копінги не вирішують проблему. Вони допомагають пережити труднощі. Собака зі страхом грози не перестане боятися, але зможе пережити грозу легше.

Коли копінги не допоможуть

  1. Хронічний стрес. Якщо стрес постійний — копінги не справляться. Потрібна глибока робота: зміна середовища, десенсибілізація, можливо медикаменти.
  2. Хвороба, біль. Якщо собака гризе лапи до крові — це не копінг, це симптом. Потрібен ветеринар.
  3. Занадто сильний страх. Якщо собака впадає в паніку, не відновлюється годинами — копінги не працюють. Потрібна допомога фахівця.
  4. Немає базової безпеки. Якщо собака живе в постійній загрозі (агресія в домі, жорстоке поводження) — копінги не допоможуть. Спершу прибрати джерело загрози.

Дезадаптивні копінги

Не всі копінги корисні. Деякі працюють зараз, але створюють проблеми потім:

  • Кусає себе (лапи, хвіст)
  • Вилизує до ран
  • Кусає власника (руки, ноги)
  • Ламає зуби об камені, метал
  • Ковтає неїстівне
  • Втікає й не повертається

Що робити: Не забороняти, а замінювати. Кусає себе — дати гризти іграшку. Кусає власника — дати в рот пулер. Втікає — довгий повідок + робота з підкликом. Вилизує — перевірити здоров'я + дати іншу активність ротом. Якщо копінг небезпечний для здоров'я або заважає жити — потрібна допомога фахівця. Але спершу перевірте: може, це єдине, що є в собаки?

Висновок

Копінг-стратегії — це не модне слово. Це фізіологія. HPA-вісь, кортизол, дофамін, окситоцин — механізми, які працюють у всіх ссавців. Собака, яка валяється в траві після переляку, знижує кортизол. Собака, яка гризе палицю після конфлікту, зміцнює нейронний зв'язок: це працює.

Розуміння копінгів змінює ставлення власника. Раніше: собака пустує, треба заборонити. Тепер: собака відновлюється, треба дати час. Це не про поблажливість. Це про розуміння, як працює мозок.

Копінги не вирішують проблему. Але вони роблять життя легшим. Собака з реактивністю не стане спокійною через місяць. Але якщо вона знає, що після стресу може взяти м'яч у рот або притулитися до власника — фонова напруга нижча. Відновлення швидше. Наступна реакція слабша.

Це робота. Кожного дня. Спостереження. Терпіння. Але це працює. Не завжди швидко. Не завжди повністю. Але змінює якість життя. Вашого й собаки.

Що далі

Копінги — частина системи, не єдиний інструмент. Далі потрібна робота з причинами: десенсибілізація до подразників, зміна середовища, управління збудженням, створення передбачуваності. Але копінги — фундамент. Без них глибока робота не піде. Тому що якщо собака не може відновитися після стресу, вона не зможе вчитися.

Спостерігайте. Що робить ваша собака після стресу? Не з моїх картинок чи порад з інтернету. Що працює для вашої собаки? І підтримуйте.

Список літератури

  1. Amat, J., Baratta, M. V., Paul, E., Bland, S. T., Watkins, L. R., & Maier, S. F. (2005). Medial prefrontal cortex determines how stressor controllability affects behavior and dorsal raphe nucleus. Nature Neuroscience, 8(3), 365-371.
  2. Arnsten, A. F. (2009). Stress signalling pathways that impair prefrontal cortex structure and function. Nature Reviews Neuroscience, 10(6), 410-422.
  3. Buttner, A. P., & Strasser, R. (2022). Contagious anxiety: Physiological and behavioral effects of dog distress on dog-owner dyads. Animals, 12(22), 3203.
  4. Buttner, A. P., & Strasser, R. (2023). Early life adversity in dogs produces altered physiological and behavioral responses during a social stress-buffering paradigm. Journal of the Experimental Analysis of Behavior, 119(3), 389-407.
  5. Dreschel, N. A., & Granger, D. A. (2005). Physiological and behavioral reactivity to stress in thunderstorm-phobic dogs and their caregivers. Applied Animal Behaviour Science, 95(3-4), 153-168.
  6. Grossman, P. (2023). Fundamental challenges and likely refutations of the five basic premises of the polyvagal theory. Biological Psychology, 180, 108589.
  7. Koolhaas, J. M., Korte, S. M., De Boer, S. F., Van Der Vegt, B. J., Van Reenen, C. G., Hopster, H., ... & Blokhuis, H. J. (1999). Coping styles in animals: current status in behavior and stress-physiology. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 23(7), 925-935.
  8. Nagasawa, M., Mitsui, S., En, S., Ohtani, N., Ohta, M., Sakuma, Y., ... & Kikusui, T. (2015). Oxytocin-gaze positive loop and the coevolution of human-dog bonds. Science, 348(6232), 333-336.
  9. Porges, S. W. (1994). The polyvagal theory: Phylogenetic substrates of a social nervous system. International Journal of Psychophysiology, 42(2), 123-146.
  10. Sundman, A. S., Van Poucke, E., Svensson Holm, A. C., Faresjö, Å., Theodorsson, E., Jensen, P., & Roth, L. S. (2019). Long-term stress levels are synchronized in dogs and their owners. Scientific Reports, 9(1), 7391.
  11. Svartberg, K. (2006). Breed-typical behaviour in dogs—Historical remnants or recent constructs? Applied Animal Behaviour Science, 96(3-4), 293-313.